Лети, зимова казко, по світу!

Свою першу дитячу іграшку я пам’ятаю і сьогодні. Це був дерев’яний кубик, обклеєний з чотирьох сторін картинками. Перед Новим роком мама діставала з шафи велику коробку з  ялинковими прикрасами і розвішувала на зелених колючих гілочках лісової красуні блискучі кульки, довгі скляні бурульки, фігурки сніговичків, звіряток, рибок. Ближче до стовбура розміщувалися важчі за вагою яблука з нашого саду і цукерки. Я клеїла з клаптиків кольорових аркушів паперу гірлянди у вигляді ланцюжків, а молодша сестра вирізувала сніжинки. На закінчення ставили під новорічну красуню великого іграшкового Діда Мороза з чарівною палицею і торбинкою для гостинців.

Ці дорогі серцю спогади з мого дитинства виникли в уяві зразу, як тільки я побачила експозицію виробів декоративно-прикладного мистецтва «Зимові фантазії», відкриту в переддень Святого Миколая  у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі. Це перше з свят Новорічно-Різдвяного календаря. Воно світське і релігійне водночас, і це поєднання відображалося й в експонованих виробах, справжніми принцесами серед яких були ляльки. Шиті, в’язані та глиняні, в різних костюмах і сукнях, з великими очима, вони немов просилися в хоровод навколо ялинок, що стояли тут же, неподалік від них на полицях.

- Це лише невелика частинка іграшок, які знаходяться в колекції Музею декоративно-прикладного мистецтва народів Криму, - сказала один з авторів експозиції, керівник музею і гільдії лялькарів, заслужений працівник культури Автономної Республіки Крим Віра Глінка. – 10 грудня нашому закладу виповнився один рік.

Однак історія створення музейної колекції, розміщеної в двох залах: казкових персонажів з пушкінським куточком «Біля лукомор’я» у першому і народних іграшок з глини – в другому, розпочалася задовго до цього дня. Віра Глінка народилася в Сімферополі, закінчила Таврійський національний університет ім. В. Вернадського, працювала вчителем біології в школах, викладала дітям  астрономію в обсерваторії, використовуючи в методиці проведення уроків іграшкові форми природних матеріалів. Поступово і сама захопилася їх створенням, про що анітрохи не жалкує. Для обміну досвідом, проведення майстер-класів лялькарі Сімферополя більше десяти років збиралися де прийдеться, іноді навіть у Віри Вікторівни вдома, бо ж лише в творчому спілкуванні отримується заряд для нових ідей і робіт. Він зріс багатократно з виділенням клубу лялькарів  приміщення. І тепер у майстрів малих декоративних і скульптурних форм з’явилася своя справа за всіма законами ринкової економіки, підтримана міською владою.

Вони поступово почали робити ремонт у приміщенні. Віра Глінка, яка володіє більш як сорока техніками народних ремесел, записала п’ять відеоуроків з кераміки, іграшок, валяння, шкіри та писанкарства, які демонструвалися по кримському телебаченню. Свою високу планку вчителя, методиста і технолога вона практично проілюструвала в цьому році глиняними іграшками дев’яти промислів Росії на персональній виставці в Кримському етнографічному музеї. 150 виготовлених її руками ляльок і композицій з народного життя викликали захоплення в глядачів, а для дітей стали відкриттям цілого пласту старих, ще дореволюційних іграшок. Це справжні етнографічні шедеври!

А колекцію виробів українських народних промислів – опішнянських і косівських ляльок В. Глінка продемонструвала в 2011 році на міжнародному симпозіумі в Опішні Полтавської області, де виступила з розповіддю про майстрів декоративно-прикладного мистецтва Криму. Там вона працювала рука в руку з найстарішим гончарем України Василем Омеляненком. На згадку про спільну роботу спеціально для В. Глінки він виготовив на гончарному крузі великого глиняного коня. Подарунок тепер знаходиться на видному місці в сімферопольському музеї разом з колекційними виробами української династії Пошивайло, в якій кілька поколінь були майстрами-керамістами. Недавно на його базі учні ЗОШ №14 виготовили декоративні композиції, з якими стали призерами конкурсу «Сімферополь у серці моєму».

В окремі періоди нашої новітньої історії інтерес до цього народного мистецтва, яке існує з давніх-давен, за яким можна робити висновки про культуру древніх цивілізацій, зникав. У суспільстві почала культивуватися фабрична іграшка. Однак нині увага до виробів, виготовлених власними руками, знову почала збільшуватися і об’єднувати навколо ремесел людей різного віку і професій.

У давнину після завершення осіннього циклу сільськогосподарських робіт, сидячи довгими зимовими вечорами бля каміна чи теплої грубки, жінки виготовляли необхідні в господарстві речі ткацтвом, шиттям, в’язанням, чоловіки майстрували з деревом, лозою, глиною, а для душі та найменших членів сім’ї в їхніх руках народжувалися різні дивовижні іграшки та ляльки. Ці техніки домашнього виробництва минулого, колорит і фантазії предків, поєднані в різних фігурках і композиціях з сучасними почуттями і мотивами, на виставці у ВІКЦ випромінювали тепло і доброту, викликали усмішку. Це було яскраве видовище, справжнє новорічне чаклунство: сніговички, гірлянди, глиняні іграшки, композиції «Снігова королева» і «Срібне копитце» Віри Глінки, ляльки Надії Волошиної, розпис на склі Олени Митіної, сувенірні вироби з шкіри Олени Гаєвської, новорічні листівки Світлани Сергеєвої, батік Тетяни Логінової, кераміка Миколи Дехтярчука… Шістнадцять умільців з 24-х членів гільдії лялькарів зняли з  домашніх вітрин, вийняли з скриньок предмети, в які вони вклали частинку своєї душі і серця, тепло рук і любов, щоб передати цю радість творчості і захоплення світом усім, хто доторкнеться вже одним поглядом до них.

- А якщо ти ще й замажешся глиною, - сказав кераміст Олександр Черемисов, - то вже ніколи від неї не відмиєшся.

В його особистому доробку свищики мають форму птахів, дзвіночки – ангелів і хатинок, а декоративні тарілки розписані різдвяними сюжетами.

Наталія Холєменкова із Сак, проїхавши з чоловіком-військовослужбовцем багато міст  колишнього Союзу, займалася різними видами декоративно-прикладного мистецтва: ткала, в’язала. Наприклад, її гобелен великого розміру на виставці у Владивостоці висів поряд з роботами професійних художників. Вона працювала в Будинку творчості, вчителем трудового навчання, а нині зробила пробу в лялькарстві та створила тканинний колаж «Старий Новий рік».

Пробує себе і Оксана Златовєрова у вишиванні стрічками. Побачивши одного разу в Сімферополі після переїзду з Києва вироби керівника гільдії майстрів цього виду вишивки Наталії Красовської, вона зацікавилася ним настільки, що навіть закінчила професійно-технічне училище №38 за спеціальністю вишивальниці і протягом останніх двох років взяла участь у чотирьох колективних виставках. Нині планує організувати  персональну.

Чимало нових виробів створила за два роки з часу проведення своєї  виставки у ВІКЦ флорист Раїса Шевчук. Її колекція ляльок з природного матеріалу демонструвалася в Києві у салоні «Світлиця» поряд з співочим полем, у музеї історії м. Сімферополя в рамках фестивалю мистецтв «Золота осінь». Як майстер-лялькар вона побувала нинішнього літа на фестивалі «Казкове місто» на мисі Сарич. Веде гурток фітодизайну в Українській гімназії, проводить майстер-класи в ЗОШ №29, де навчаються її два внуки. До Нового року, наприклад, виготовила для їхнього першого класу їжачка з винограду, сніговиків з мандаринів, різдвяне яблучко і штучну ялинку. Виходить це в неї настільки оригінально, що жодна з п’яти демонстрованих на виставці ялинок з природного матеріалу не повторювала іншу. Як вона це робить, прокоментувала своїми ж рядками з байок, які написала останнім часом: «На Різдво ялинонька сукню вибирала, а святкових суконь в неї є чимало. Чи з моху вдягнути, з хутра голубого? Треба, щоб такої не було ні в кого».

Рукотворна краса, що від розуму переходила в серце, зливалася з українськими народними піснями і щедрівками у виконанні вокального ансамблю Маленської ЗОШ Сімферопольського району, наповнювала зал і людей радістю, святковим настроєм. І яка б маска суворості не з’являлася  на обличчях від різних несприятливих обставин, а то й просто від непогоди в природі, в душі кожного з нас продовжує жити маленька дитина, яка не перестає дивуватися всьому, що нас оточує. Нехай же це почуття залишається з нами назавжди!

Валентина НАСТІНА