ПОКЛИК ДОЛИНИ ПРЕДКІВ

            40-річчю творчої діяльності присвячена персональна виставка відомого кримськотатарського художника і майстра художньої обробки дерева, заслуженого працівника культури Узбекистану Алі Бекірова у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі. У 1971 році його портрет бабусі Земіне Сулейман-кизи по лінії батька, якій тоді виповнилося 90 років, був відібраний експертною комісією на виставку митців Наманганської області у Будинку художника Ташкента. Це і стало початком його становлення та утвердження як художника.

            Працював після закінчення Ташкентського республіканського художнього училища ім. П.Бенькова в художньо-промислових майстернях Художнього фонду Узбекистану над оформленням політичних плакатів. Поступово, малюючи по дві картини в рік академічним живописом, виробляв власний стиль письма і навчався: спочатку  в Московському поліграфічному інституті на відділенні графіки, а згодом – на історичному факультеті Наманганського педагогічного інституту. З початком у 1985 році в країні демократичних процесів молодий художник зайнявся дослідженням і відтворенням  на полотні життя кримських татар у депортації, їхнього болю і сподівань про повернення на батьківщину. Репродукція однієї з картин цієї серії – „18 травня 1944 року” опублікована в енциклопедіях сучасної України.

            У Криму Алі Бекіров – з 1992 року. Результати його багатогранної діяльності у станковому живописі, театрально-декораційному мистецтві та художній обробці дерева демонструвалися в березні 2010 року на персональній виставці „Грай, сопілко!” у ВІКЦ, присвяченій 65-річчю з дня народження. За півтора року, що минули з того часу, художник продовжив свою живописну творчість, яка, за словами голови Спілки кримськотатарських художників Криму Ірфана Нафієва, відзначається особливою правдивістю і фотографічною точністю натури – портретованих моделей і місцевості. Він  намалював портрети кримськотатарських письменників Різи Фазила і Рустема Муєдіна, льотчика Абдуреїма, пейзаж „Бельбек”, створив композицію з відомою у кримськотатарському середовищі жінкою, представницею ханського родоводу  в епоху середньовіччя Джаніке, які демонструвалися в Києві та на загальнокримських виставках художників депортованих народів.

            Як художник Кримськотатарського академічного музично-драматичного театру, він здійснив декораційне оформлення спектаклів „Незгасаючі зірки” Рустема Муєдіна, „Нетерпляча свекруха” Еркіна Хушвахтова у постановці режисера, директора театру Беляла Белялова. Нині готується прем`єра вистави „Безсонна ніч”, яку переклав  з узбецької мови на кримськотатарську  А.Бекіров.

            На виставці демонструється більше двадцяти картин, тематика яких відображає багатоплановість художніх інтересів митця, національну своєрідність і колорит, жанрову різноманітність у різні періоди творчості: узбецький – „Вигляд на Тянь-Шань”, „Дорога у Каракурган”, „Чор Мінор. Бухара” і кримський – диптих „Місячна ніч” у Бахчисараї і Байдарах, композиції „Материнство””, „Моя професія” „Рідна мелодія”. Живописну експозицію доповнює дитяча дерев`яна різьблена колиска – бешик, прем`єрний показ якої став родзинкою презентації і практичним втіленням у декоративно-прикладному мистецтві романтичної національної легенди про золоту колиску. З її чотирьох варіантів, які використовували кримськотатарські майстри довоєнного періоду – степового, прибережного, бахчисарайського і байдарського, він обрав останній, тому що в Байдарській долині знаходяться корені його родини.

            - Подібну золоту колиску Боспорської держави я бачила в одному з музеїв Туреччини, - сказала одна з активних учасниць кримськотатарського національного руху Айше Сейтмуратова. – Вона - з Керчі, а я - також керчанка.

            Її портрет, створений художником після двогодинного позування в 1992 році, немов знімав відбиток років з  обличчя, повертав у молодість.

            Розробкою ескізів виробів, виготовленням яких займалися п`ять поколінь його предків, А.Бекіров прагне передати нинішнім майстрам свої знання традиційних у кримських татар способів обробки дерева і видів різьби, національних орнаментів. Має дві мрії: перша – відкриття у мікрорайоні компактного проживання кримських татар „Фонтани” майстерні з навчання дітей ремеслу різьблення по дереву і каменю, а друга – створення на другому поверсі цього приміщення діорами „Депортація кримськотатарського народу”. Планується, що ця тема одним із фрагментів ввійде в композицію мозаїчного панно при художньому оформленні нової національної кримськотатарської школи, яка нині тут споруджується.

            У сучасних умовах, коли діти кримських татар все частіше в родинному середовищі розмовляють не рідною, а в основному російською мовою, досвід А.Бекірова як носія мови, національних звичаїв, ремесел і пісень особливо цінують в органі місцевого самоврядування мікрорайону, називаючи його людиною-музеєм. І дуже добре, що ці знання, як цінні реліквії народу, є кому передавати новим поколінням. Сімейну традицію педагогів продовжує старший син Бекірова - Абібула викладанням у школах образотворчого мистецтва.

            Народжується нова людина, а з нею – цілий новий світ. Алі Бекіров з незмінною усмішкою та іскоркою в очах, які випромінюють світло і тепло, наповнює ними свої сонячні картини для надії, добра і щастя.