Той, хто склав роман із сонцем

Якщо спитати, якого кольору сонце, не роздумуючи, відповідаємо - жовтого. Навіть дитина знає і бере для цього фарби теплих тонів,бо це ж сонце – гаряче і спекотне! Коли художники вперше приїздять до Криму, вони розгублюються, адже кримське сонце гаряче і спекотне, але біле. Виникає питання - а якого ж кольору тінь? Тільки той зможе створити справжній кримський пейзаж, хто, говорячи мовою художників, склав роман із сонцем – побачив нашу природу і несамовито закохався, і наче з середини цих почуттів відобразив те розмаїття фарб, ту насиченість кольорів, які і є складовою Великого Білого Світу. Тільки той, хто це відчув і зміг донести у своїх роботах до глядача, може називатися Справжнім Майстром.

Олександр Петрович Кропко народився у Генічеську у звичайній родині. На традиційне питання «Ким хочеш бути?», змалку відповідав - художником. Ці слова стали пророчими. Отримавши освіту архітектора, він все одно став художником, майстром білого кольору, або «білим майстром», мовою художників. Повінчаний із сонцем ще у безмежних просторах приазовських степів, він одразу відчув  неосяжну красу кожного куточка кримської землі, досконалість і майстерність самої природи.

За словами відомого кримського  мистецтвознавця Рудольфа Подуфалова, який високо цінував мистецтво Олександра Кропка і багато зробив для того, щоби глядачі гідно побачили і зрозуміли його живопис, Олександр Петрович знаходив «ненудні» живописні теми у, на перший погляд, достатньо скудному і одноманітному натурному матеріалі Генічеськ і не піддався спокусам «красивостей» Криму. Тяжіння до затишних місць, що зберігають свою поетичну незайманість, – відмінна риса Кропка-художника.

Першим наставником Олександра Петровича був самобутній український художник, теоретик живопису М.М.Писанко, який розгледів у дванадцятирічному підлітку неабиякий талант і вміло розвинув його. Своїм другим вчителем він вважає відомого харківського скульптора і педагога П. П. Юрченка, спілкування з яким розпочалося під час навчання  в Харківському інженерно-будівельному інституті (зараз Національний університет будівництва і архітектури).

В Криму Олександр Кропко живе і працює з листопада 1975 року. До цього часу існують створені ним монументальні роботи на південному березі Криму: мозаїка і розпис холодною енкаустикою в Алушті в санаторії «Золотий колос», першої дванадцятиповерхової висотки в самому місті, туристичного комплексу «Криворізький гірняк» у Понизовці (мозаїка на ста квадратних метрах). До стильової манери мозаїки (середньовічна Таврика) гармонійно додано романтичний сюжет (пави) і ліричний мотив. Митець має дивний дар – не залишити непоміченими дрібні деталі і побачити велике у малому (небо у чашечці квітки). Архітектурна освіта і особисте відчуття цього назавжди залишили свій відбиток в його роботах, як монументальних, так і маленьких, камерних.

Початок виставкової діяльності відноситься до 1976 року, коли художник взяв участь у колективній виставці «Молоді художники Криму» у Симферопольському художньому музеї.

Нині О.П.Кропко – член Національної спілки художників України, учасник багатьох кримських, всеукраїнських і міжнародних виставок, в тому числі - престижної виставки мініатюри в Торонто (Канада), постійний учасник і призер Бієнале камерної акварелі Криму, бере активну участь у пленерах кримських і  українських художників в Гурзуфі, в Рибаковці Миколаївської області, у Сидніві, у Києві — проект «Живописний Київ», на західній Україні. На творчому рахунку художника - дев’ять персональних виставок і сімнадцять колективних.

Прекрасний живописець, що безпомилково відчуває колір, він перш за все майстер акварелі, яка набула в його творчості, загублену у пору загального захоплення великими форматами і письмом по мокрому листу, свою класичну ясність, початкову камерність, чистоту інтонацій і ліризм. У 2010 році за серію робіт «Кримська сюїта» його нагороджено Державною премією АРК.

У виставковій залі Всеукраїнського інформаційного культурного центру діє десята персональна виставка Олександра Кропка. Експозицію складає серія робіт під назвою «Біле сонце». До неї увійшли роботи, написані білою аквареллю у період з 1984 року до сьогодення. Неймовірно красиве видовище татарського будиночка у селі Соколиному, де була розташована база пленеру акварелістів, започаткувала велику працю. Художник відкрив для себе неминучість загибелі колишніх поселень Кокозу (Соколине) і Мухульдура (Нагорне), що знаходяться один від одного в годині та десяти хвилинах пішого ходу. Унікальність споруд, які, за дослідженнями архітектора Кухтіна, беруть свій початок від готської культури Середньовіччя і удосконалені потребами життя кримських татар,  може бути втрачена з плином часу. Усвідомленість цього змушує Олександра Петровича прийняти активну гражданську позицію – він виступає разом з групою однодумців за створення в цих селах музею народного зодчества під відкритим небом. Він ходить від одного будиночка до іншого, досконально вивчає матеріал виготовлення, способи кріплення, робить заміри, креслить точні плани конструкцій. А щоб увічнити красу і дух поселення, виникає ціла низка робіт із зображенням татарських будівель. Саме ці роботи і можна зараз побачити у виставковій залі «ВІКЦ». Це не ефект позиції, а історичний пейзаж. Архітектура життя, оправлена майстром в декоративність  акварелі, яка передає красу кожного сантиметра. Ось що каже директор Дитячої художньої школи, художник-графік І.Д.Борохов: «Акварель серед усіх технік найскладніша - вона не вибачає помилок. О.П.Кропко вміло користується художніми прийомами, виразно компанує сюжет, знаходить ідеальні пропорції, має великий досвід дослідження акварелі. Його роботи необхідно дивитися в цілому, бо найголовніше в його картинах – це відчуття прозорості і тепло - холодності, якоїсь особливої декоративності, фарба просвічується і жодний колір не повторюється, кожна деталь виписана тепло і тендітно. Дякуючи цим творам, Крим ніколи не буде тим, що минає, він буде безсмертним». Артист кримськотатарського академічного музично-драматичного театру Рефат Сеит-Аблаєв: « Мій батько коваль родом із Махульдура. На картинах цієї виставки всі будинки знайомі, але є якась недомовленість, що народжує нові образи. М’які і теплі фарби наштовхують на роздуми - згадки і  неможливо відвести від них погляд». Мистецтвознавець з п’ятдесятирічним стажем праці Л. Я.Лініченко: «Ми вже знайомі тридцять років. На моїх очах він виріс. Зараз це великий білий майстер, лірик з тендітною душею, який має свою мову». Завідувач виставково-експозиційного сектору «ВІКЦ»  Е.Я.Черкезова: «Основна тема цієї експозиції - це житлова архітектура, яка дає відчути характер справжнього Криму, і справжня акварель, насичена поезією, повітрям, кольором, світлом , бо, якщо в акварелі нема повітря, вона бездуховна».

До цього можна додати, що Олександр Петрович ще й педагог, викладач графічного спецкурсу Національної академії природоохоронного і курортного будівництва. Охоче займається з учнями з інших міст, бо знає, чому їх  навчити. З м’якою посмішкою згадує, як приїздили студенти з Санкт-Петербургу до Соколиного, як разом створювали «образ будинку», як немилосердно пекло біле серпневе сонце, яке накладало різнобарвні тіні навкруги, як вони вчились бачити ці барви кримської землі і як пили молоко, яким пригощали мешканці того Криму, що минає…

А попереду ціле життя і чимало нездійснених планів: персональна велика звітна, як члена Національної спілки художників України, виставка робіт у Будинку художника, запланована на наступний рік,  праця над новою серією «Рік активного сонця». Що буде в цих роботах Справжнього Майстра, який має свою мову і відчуття Великого Білого Світу, ще невідомо нікому, крім нього самого .

Валентина МЕЛЬНИК