Читачам „КС” добре відоме ім’я Пилипа Шпильового, малюнки якого не раз прикрашали наш часопис. Нещодавно він приніс до редакції підготовлену до друку збірку своїх замальовок „Шляхами Тараса”. Епіграфом до майбутнього видання автор недаремно взяв рядки поезії Данила Кононенка: „Мої дороги – то мої тривоги... собі на радість, горе чи біду”. Його живопис, графіка народжувалися саме в численних подорожах. Він розповів: „Я сходив ці шляхи своїми ногами. То були подорожі різних років, зустрічі з людськими долями, єднання з природою і закоханість в неї, бажання відобразити в малюнках історію України. Етюдник, планшет і олівець, пензель чи фарби – мої постійні супутники того вільного від служби часу”.

Військова доля водила підполковника-інженера у відставці, ветерана Другої світової війни і Збройних Сил та інваліда армії Шпильового від Європи до Далекого Сходу, а душа митця вбирала в себе все побачене, пропускала крізь серце, ці враження, задуми потім втілювалися в художні образи на будь-якому папері, який траплявся під руку. Пилип Васильович зауважив: „Мою душу надихав геній українського народу і невмируща Дума-Пісня України. Все це давало силу і натхнення, аби витримати інколи чималі і непередбачені негаразди у житті”. І ось переді мною чудова графіка, що присвячена нашому Кобзареві. Перше враження від побаченого таке сильне, що перехоплює подих. Це ж яку брилу осягнув автор! Не кажучи вже про велику духовну працю, яка творилася протягом десятиліть. Художник зберіг свої малюнки у первісному вигляді, нічого не доповнюючи і не довершуючи, щоб залишити безпосередність свого сприйняття образу чи навколишнього середовища у просторі і часі з надією знайти відгук у душі і серці кожної людини, яка їх буде оглядати. Частина творів зберегла те, чого вже немає нині. Затоплені під час будівництва Канівського водосховища села Андрюші, В'юніще, Козинці на Черкащині, інші історичні місця, які змило людським недбальством, бездуховністю і байдужістю. Тому цю графіку треба сприймати як внесок до загальнолюдської і національної скарбниці пошани до Кобзаря. До речі, представлені у збірці графічні роботи – це лише частка творів, присвячених Шевченкові, в архіві автора зберігається ще чимало вишуканих акварелей на означену тему. В самій збірці закладена ідея трійці – „Доля”, „Муза”, „Слава” – в авторській послідовності щодо розгляду матеріалу. Відкривають її образи сучасних кобзарів-бандуристів – як символ невмирущої Думи-Пісні, що найвлучніше відповідає словам Т.Г.Шевченка: „...наша дума, наша пісня, не вмре, не загине, ось де, люди, наша слава, слава України!”.

Кожний розділ збірки відкривають малюнки-символи, слідом за якими через сприйняття образів золотоверхого Києва чи святинь – хати Тараса і пам’ятного Каменю на тому місці, де стояла хата його батьків і в якій він народився, ми ніби крокуємо по сторінках шевченкового життя і його шляхами у вічність. У своєму зверненні до майбутніх читачів автор підкреслює: „Подаючи на ваш суд цю працю, гадаю, що вона зміцнить високе почуття національної свідомості. Бо без цього святого почуття людина залишається хоч і ситою, та все ж безликою часткою того самого „населення” і старцем духовним. Тільки висока національна самосвідомість збудує Велику Україну. Ми повинні вчитись шанувати і надійно захищати своє сучасне і минуле, бо хто його не шанує, той не вартий свого майбутнього. Хай ці малюнки будуть моєю скромною вдячністю Тарасові – Кобзарю, нашому великому сину України. Це мій ніжний пучечок рути-м’яти в його пам’ять, в його безсмертя”.

Погляньте, будь ласка, на автопортрет художника: глибокий погляд, поза яким, мабуть, не залишиться нічого вартого уваги митця з великим життєвим досвідом. Ця глибина і відображена в його, на перший погляд, ніби простеньких, проте вельми цікавих творах. Чим довше дивишся на них, тим більше відчуваєш свою особисту присутність в місцях Тарасової долі, будь то уманська „Софіївка” чи церква святого Спаса ХІІ століття в Чернігові, шляхи до Холодного яру і до Глухова чи південно-киргизькі юрти. А яка дивна сила в авторських титульних аркушах! Здається, що створити ці образи якимось іншим чином просто неможливо, так вони вдало відповідають загальній уяві про саму Кобзареву сутність. На жаль, газетна площа не дозволяє вмістити всі малюнки Пилипа Шпильового, їх в його рукопису дуже багато. А якби дуже хотілося, щоб вони якомога скоріше вийшли з друку, щоб до авторського світогляду прилучилося якнайбільше нинішніх і майбутніх шанувальників його мистецтва. 31 жовтня цього року Пилипу Васильовичу Шпильовому виповнюється 75 років. Побажаємо ж йому міцного здоров’я, наснаги на многая літа, творчого натхнення та справжнього українського мецената, який допоможе оприлюднити для широкого загалу його талановиті художні твори.