Людина завжди прагне до досконалості – в професії, інтер`єрі будинку, одязі. По одягу, кажуть, зустрічають, а по розуму – проводжають. Форми і види одягу у попередні віки змінювалися повільно протягом двох – трьох століть. А нині цей процес відбувається в сто разів швидше: нові моделі з`являються на ринку через кожних два – три роки. Як у цьому розмаїтті пропозицій обрати свій стиль, створити індивідуальний імідж та образ?

Однозначної відповіді на це запитання учасники семінару, що відбувся у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі за ескізами, костюмами, аксесуарами та іншими експонатами виставки „Етнічна мода Криму”, не дали, бо скільки людей – стільки і думок, смаків та уподобань. Можна тільки стверджувати, що традиція носити національний одяг щоденно перервалася. У світі вона частково збереглася тільки в країнах Середньої Азії, Японії. У Криму цю традицію приписують кримським татарам. Але навіть перебування в Узбекистані не асимілювало їх з ісламом, вважає кандидат філософських наук, викладач Таврійського національного університету ім. В.Вернадського Ліля Бекірова, яка захистила дисертацію на тему традицій кримських татар. Національний костюм у них відсутній навіть на святах та інших урочистостях.

Після повернення на рідну землю, як і всі народи Європи вони потягнулися до своїх джерел. Але мова йде не про повне копіювання предків в устрої життя і побуту. А щоб носити ту чи іншу форму одягу, потрібна ще внутрішня свобода. Кримськотатарський костюм складався і видозмінювався віками. Він гармоніював з характером людей, оточуючою природою, середовищем і сформувався як образ народу. До 17-го століття його характерними рисами були стриманість, м`якість, прагнення до гармонії і поетичне просвітління. У кінці 19-го – на початку 20-го століть до них додалися своєрідна виразність, благородство форми, об`ємів, ліній, кольорових співвідношень і фактури тканин у поєднанні з красивими і витонченими аксесуарами.

Але коли мистецтвознавець Ельміра Черкезова, одна з ініціаторів проведення у 1997 році в Республіканському краєзнавчому музеї першої після повернення з депортації виставки традиційного одягу кримських татар, його минулого і сучасного, зробила експертну оцінку, то виявилося, що учасники більшості фольклорних ансамблів – основні носії самобутньої народної пісенно-хореографічної культури були одягнуті в костюми з привнесеними узбецькими, таджицькими та помилковими елементами, іноді вульгарно крикливими жовто-зеленою вишивкою на яскраво-червоному штучному оксамиті. В такому одязі применшується виконавська майстерність артистів і головне – культура костюма.

Над поверненням його традиційних форм, вдосконаленням і стилізацією в сучасних силуетах під впливом світової моди національних мотивів, орнаментів і колористики більше десяти років працювала велика група модельєрів, майстрів пошиття одягу і декору. Художник-модельєр Ельвіра Софу, наприклад, надає великого значення вибору тканин, які повинні бути натуральними, і ниток, в чому, на її думку, проявляється рівень духовності людини. Майре Люманова в пошуку своїх варіантів стилю костюма, який у неї ближчий до середземноморського, ніж до азіатського, вільно експериментує з лінією талії: готичною – підвищеною і східною – пониженою, формою і низом спідниці у вигляді трапеції, дзвону і з найбільш змінюваним елементом моди – рухомим поясом, стилізуючи на ньому виноград.

Коли костюми шиються і приміряються на замовниках, свої корективи до ескізів нерідко додає директор ательє „Гульнар” Гульнара Цацкіна. А останню крапку в цьому процесі творення нових моделей одягу ставлять вишивальниці Гульнара Негляденко та Ірина Патракова з Старого Криму, Тамара Ключкіна з Сімферополя.

Г.Негляденко розповіла, що вона ще в процесі роботи над ескізами по телефону обговорює з М.Люмановою орнаменти майбутніх моделей. Так було і тоді, коли вона шила національний кримськотатарський костюм для себе. Як художник декоративно-прикладного мистецтва вона демонструвала у ньому нещодавно свої вироби у Музеї народної архітектури і побуту України в Києві. А на семінарі предметом зацікавленого обговорення став її новий мистецький твір – декоративне панно у стилі самобутньої української художниці Марії Приймаченко.

Якщо в процесі створення сценічного фольклорного та естрадного одягу, за словами режисера Кримськотатарського академічного музично-драматичного театру, заслуженого діяча мистецтв України Рената Бекташева, напрямки стилізації визначає драматургічна основа спектаклю і репертуар вокально-хореографічних колективів, то зробити модними традиційні елементи кримськотатарського костюма в повсякденному житті складніше. Потрібно враховувати дві яскраві моделі поведінки людей, у першу чергу молоді, в сучасному суспільстві.

Перша – західноєвропейська, де домінують ідеї незалежності, розкріпачення і вседозволеності. Ця відкритість, на жаль, створила медичні проблеми, а жінка перестала бути загадкою. Друга модель – вірність багатовіковим духовним традиціям і звичаям предків, в якій ісламській релігії не вдалося підкорити кримських татар. Джерелом підживлення їхніх моральних устоїв завжди була сім`я, а родинне дерево художники-модельєри використовують у своїх розробках, символіці кольорів, орнаментів. Це - своєрідна мова костюма: чорний і білий колір, наприклад, недопустимі в сценічному одязі, синій є чоловічою прерогативою, зелений – ознакою релігійної функції, а квітка граната символізує землю.

Модельєри формують так у своїх творчих лабораторіях естетичні смаки. І якщо їхні розробки обслуговуватимуть не дешевий ширвжиток, а будуть зроблені талановито, багатокольорово, як розмаїта природа півострова від моря і гір до їхньої рослинності, з власною індивідуальною манерою, до них прийдуть люди, а в кримської моди буде свій неповторний стиль.